Ексклюзивне інтерв’ю голови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦБФР) Руслана Магомедова агенції «Інтерфакс-Україна».
– Кілька слів про себе, про досвід, компетенцію. Чому зупинилися на вашій кандидатурі?
– Почнемо з того, що на ринку я вже давно. Офіційно я почав свою кар’єру в Фонді держмайна з 2005 року. Весь час, проведений на роботі, я присвятив фондового ринку. Я технократ і розумію, що таке соціальна мережа, тому мене і немає там. Але мабуть через це багатьом здається, що я темна конячка. Хоча, повторюся, на ринку я давно і всім знайомий.
В Офіс Президента я потрапив як позаштатний радник. Це дозволило ділитися своєю експертизою з державою і допомагати їй. Багато питань стосувалося фондового ринку. Можливо через те, що в останні роки він не давав якихось супер результатів, це не так цікавило громадськість. Але я розумію, що ринок може зробити великий прорив.
– Який з ринків ви ставите собі за зразок?
– Немає двох однакових фондових ринків. Кожен під ним розуміє щось своє. Для багатьох людей фондовий ринок – це біжать японські свічки графіків. Або це біржова яма, де люди кричать «куплю / продам». Або навіть якийсь аналог крипторинку. Щоб зрозуміти, чого ми хочемо, ми повинні спочатку зрозуміти, що потрібно.
До речі, не в кожній країні цей ринок є: відомих у світі фондових ринків не буде і п’ятдесяти. І кожен з них має свою специфіку. Так що неправильно говорити, що ми зробимо тут Лондон або Нью-Йорк, або навіть Польщу. Треба добре розуміти специфіку юрисдикції та інші місцеві особливості …
І ось перше, що я хочу зробити на посаді, – це почати діалог з локальними учасниками. Історично так склалося, що наш фондовий ринок народився в результаті приватизації. Всі перші експерти і склад НКЦПФР так чи інакше займалися приватизацією. І, на жаль, український ринок не став таким же розвиненим, як в Росії і поки не повторив подвиг Польщі. Але це не означає, що у нас його не буде. Просто потрібно розуміти, які завдання він може допомогти вирішити країні і наскільки це реально зробити в короткостроковій перспективі. Не є цікавими речі, якими ти не можеш скористатися в найближчі роки, тоді як у нас часто намагалися “будувати за хмарами” і ринок ставав якимось ефемерним.
– І що ви хочете зробити в короткостроковій перспективі?
– За останні п’ять років кількість гравців на ринку значно зменшилася. І це непогано, так як ринок дійсно пройшов чистку: ті, хто робив «схематоз», ситуативні люди на ринку, вже пішли. В цьому напрямку попередній склад регулятора зробив важливу роботу. Вийшло так, що від приватизації ми плавно перетекли в схемні операції, яких було досить багато. І ось ті, хто залишився зараз, – вони фанатики своєї справи. Це люди, які по-справжньому хочуть, щоб в Україні фондовий ринок був. І ми зараз вибудовуємо з ними діалог.
Про що цей діалог? По-перше, правильним і прогресивним буде спрощення і полегшення для них умов роботи. Наприклад, той же НБУ дав можливість своїм ліцензіатам – комерційним банкам віддалено відкривати рахунки, що вкрай своєчасно в умовах пандемії і карантину. Те ж саме я хочу зробити на посаді голови Комісії – дати таку ж можливість профучасникам фондового ринку. Це, може, не дасть відразу якогось ривка для економіки. Але це точно дасть можливість розширити кількість інвесторів на ринку. У поточних реаліях мало бажаючих приїжджати з іншого міста, щоб просто відкрити рахунок. І намір вкласти гроші в ОВДП, з яких зараз на 90% складається ринок, це ціла проблема. Тому необхідно полегшити процедури KYC (know your client) і комплаенса, але при цьому діяти згідно міжнародних практик.
Регулятор не може за учасників побудувати ринок, але повинен створити умови, при яких сумлінні профучастники зможуть побудувати його і зробити корисним для країни. Раніше був спеціальна Рада при комісії. Думаю, ми цю практику відновимо, і вже в діалозі з ринком буде зрозуміло, що ми можемо зробити в середньостроковій і довгостроковій перспективі.
– Ви будете першим головою Комісії, яка, на додачу до всього, стане ще й регулятором частково товарних бірж. Які тут плани?
– Це великий обсяг роботи, оскільки там теж «неоране поле». Більш того, якщо раніше Комісія «чистила» тих, кого вона знала, то тут потрібно буде знайти правильне рішення, щоб не витрусити якісне, і не залишити неякісне.
Роботи буде багато, але в той же час тут можна отримати хороший результат – причому в короткостроковій і середньостроковій перспективі. На товарному ринку є життя, є торгівля основним активом. Потрібно буде розвивати кліринг, біржі. Але, знову ж, правильний механізм той, при якому це роблять самі учасники ринку, а не держава виступить якимось творцем чогось там. Я багато бачив прикладів, один з них, у нашого сусіда в Росії, ще до того як він став агресором по відношенню до України, там держава стала власником бірж, і це перетворилося в радянський гастроном в гіршому сенсі цього слова. Тоді як приватні біржі показують хороший результат.
Інфраструктура фондового ринку – це бізнес. Якщо це правильно побудований бізнес, то він прибутковий, в нього хочуть всі вкладати гроші. Завдання Комісії, як регулятора, створити такі умови, щоб в Україні це був цікавий бізнес, куди будуть приходити міжнародні стейкхолдери, куди будуть вкладати гроші навіть приватні інвестори. Я проти того, щоб оперативно когось кудись заганяти, це все буде як «державний телеканал»: напевно, дивитися будуть, але тільки якщо він буде єдиним.
– Це ви про ідею державного інфраструктурного холдингу, яку активно проповідував ваш попередник Тимур Хромаєв?
– Я вважаю, що це цікава ідея, але не можна втрачати зв’язок з ринком. Тому що, якщо ми будемо її нав’язувати, то результат буде досягнутий важче, дорожче і, головне, з набагато меншою ймовірністю.
Тому товарні і особливо енергетичні біржі, кліринг – це те, що буде цікаво ринку в першу чергу, і те, на що я збираюся зробити упор. Я бачу, що запит і бажання є: і з боку тих, хто готовий займатися організацією торгів, і з боку тих, для кого ці торги організовуються.
Що стосується фондового ринку, то там мета середньострокова, швидше, дати більше інструментів. Зараз наш фондовий ринок – це відгомін ринку грошей. Ми торгуємо облігаціями державної внутрішньої позики (ОВДП), які багато в чому «запаралелені» з банківським ринком. А я хочу, щоб з’явилися інші локальні емітенти.
Історія сквіз-аутів вийшла як палиця з двома кінцями. З одного боку, відпустили емітентів, які не хотіли бути на цьому ринку. Але, з іншого боку, разом з ними і сам ринок просто зник. У нас просто немає зараз equity: за великим рахунком залишилося 7 або 8 емітентів.
І це породжує іншу проблему – нашим інституційним інвесторам нема в що вкладати гроші, окрім як в ОВДП. Але люди і так можуть піти і купити ОВДП. Для цього не потрібно наймати інвесткеруючого і платити ще якісь комісії. Інвесткеруючому потрібно дати інші інструменти, ширші можливості для вкладень, які недоступні приватним інвесторам. Ми повинні вибудувати реальність відповідно до міжнародних норм і вимог, щоб у нас з’явилися емітенти, щоб з’явилися українські IPO. Тому що на одних ОВДП ми ринку не побудуємо.
Добре, що зараз вже є на це попит. У тому числі завдяки дешевим грошам з банківської системи, які зараз намагається дати Президент. І вже є підприємства з цікавими бізнес-моделями, які хотіли б запозичити на ринку. Але поки публічний випуск облігацій – це надскладна система, і запозичення виходить дорожче, ніж взяти кредит в банку. Плюс подальші адміністративні витрати на підтримку випуску теж значні.
Тому нам треба вирішити проблему «курки і яйця»: ліквідності на ринку немає, тому що немає інструментів, але ніхто нічого і не випускає, тому що дорого і не факт, що залучить. Нагадаю, на сьогодні в Україні всього два публічних випуски, якщо не брати до уваги муніципальні облігації.
Потрібно знайти правильний баланс, не створити лазівки для несумлінних учасників і відкрити дорогу якісним емітентам.
Не факт, що всім їм потрібен такий ресурс, але ця опція була б точно корисною. Поки ж, якщо фіндиректор з такої компанії запитає про фондовий ринок, то йому відповідають, що там один головний біль, що краще йди і візьми кредит в банку. А я хочу, щоб у них була альтернатива: взяти кредит в банку під певний відсоток або випустити облігації з якоюсь премією до ОВДП, а може залучити в капітал, тому що так набагато дешевше. Тоді дуже скоро знайдеться фінансовий директор, який зробить вибір на цю користь. Інтерес з їхнього боку вже є. До мене, наприклад, звертаються мікрофінансові організації, які розміщують гроші під високі ставки.
– Так, нещодавно Moneyveo зареєстрував випуск облігацій на 200 млн грн.
–Це хороший приклад. У них настільки велика маржа, що вони навіть зараз готові витратити гроші на «адміністратівку». Але то ж Moneyveo поки зробило закритий випуск, тому що з публічним занадто багато головного болю.
– Ви з ринку. Попередній склад Комісії теж прийшов з ринку. І від нього на перших порах були дуже великі очікування. Здавалося, що люди знають всі проблеми, але в підсумку пройшло шість років і Комісію не критикує на ринку тільки ледачий. Ви напевно аналізували цей досвід. Що ви зробите інакше? Якою буде ваша команда?
– Команда ще до кінця не сформована. У мене є бачення того, хто буде зі мною. Але назвати людей я поки не можу, тому що йде їх перевірка як формальна, так і неформальна.
Говорячи про попередній склад Комісії, важливу функцію вони виконали – ринок очистили. Але з його учасниками, напевно, дійсно не знайшли спільної мови. І цей антагонізм, який проіснував майже всі шість років, заважав розвитку. Цей досвід потрібно врахувати і просто більше спілкуватися. Я розумію, що крім правильного будуть говорити і щось від лукавого. Але я пройшов в топ-менеджмент з початкового рівня і тому розумію як проблеми топів, так і звичайних співробітників бек-офісу, торговця, депозитарію, керуючого. Я не хочу загрузнути в дрібницях, але, як кажуть, диявол саме в них. Тому я готовий занурюватися в такі речі, щоб був реальний результат.
Що стосується команди, то я вважаю, що потрібно більше делегувати. У поточному форматі, мені здається, було мало діалогу не тільки з ринком, але і всередині команди: рішення були однозначними і не дискутованими всередині. Я хочу побудувати команду, де я буду сильним серед рівних. Де люди зможуть дати ту експертизу, якою я не володію, тому що я не можу покрити всі напрямки, та й не повинен. І кожен член такої команди буде вносити свій вклад, який допоможе ринку розвиватися.
– В Комісії крім глави шість членів. У трьох з них закінчилися повноваження, у Максима Лібанова ще кілька років в запасі, а дві позиції так і просто давно вакантні. Окремі асоціації з трьох членів, у кого повноваження закінчилися, двох пропонували залишити – Дмитра Тарабакіна і Олександра Панченка.
– Так, чув таке.
– І як ви до цього ставитеся?
– Є список людей, коли буде ясно, як вони пройдуть перевірку, тоді я зможу сказати. Не тому, що хочу приховати, просто я дійсно сам не знаю …
– У цьому списку є ті, хто піде на другий термін?
– Я думаю, що ми поки збережемо інтригу, щоб просто нікого не хвилювати.
– На яких учасників ринку ви хотіли б спертися? Саморегульовані організації (СРО), біржі? Елементи інфраструктури – Національний депозитарій, Розрахунковий центр?
– Якщо ви пам’ятаєте, Комісія при голові Дмитра Тевелєва створила Раду, куди входили представники всіх учасників ринку: і емітенти, і біржі, і депозитарії, і, звичайно ж, торговці. Всі повинні бути повноцінно представлені. Зрозуміло, що кожен буде тягнути ковдру на себе, особливо, коли є конфлікт інтересів, наприклад, як у депозитарію та емітента. Але ми детально подумаємо над його організацією з усіма представниками, щоб уникнути будь-яких перекосів.
Швидше, буде інша проблема. За ці роки багато тямущих людей пішли з нашого ринку, навіть найстійкіші. Я знаю кілька таких прикладів, коли колеги займаються тим же, але вже не в Україні, а на Кіпрі або в інших країнах Європи.
Ми будемо шукати в кожному напрямку сильних людей, я завжди виходжу з персоналій і назва компанії тут не найголовніше: експертиза – це все-таки людина, а не ліцензія.
– Ви вже сказали про плани спрощення процедур. Ринок давно про це просить, але у Комісії на це був аргумент, що вони впроваджують європейські директиви, вимоги фінмоніторингу і так далі, і тому простіше не можна. Коли ви говорите про спрощення, ви впевнені, що зможете це зробити?
– Завжди все йде від бажання. Хоча я проблему цю знаю. Останній приклад – нові правила діяльності торговців цінними паперами, які недавно затвердила НКЦПФР. Мене вже засипали проханнями, мовляв, ти подивися, так як виконати це неможливо. І дійсно іноді здається, що взяли директиву і просто перевели через Google Translate.
– Раніше колись російські документи переводили, а тепер ЄС.
– Так, тепер англомовні. Я вважаю, що завжди повинна бути доцільність. Не важливо, на якому посту. Ти собі повинен задати питання: «зробити, щоб що?». Просто впровадити Євродирективи, якими ніхто не може користуватися, – позбавлено сенсу. Можна, звичайно придумувати якісь варіанти, але навіщо? Та й у профучасників не так багато ресурсу, щоб наймати юристів. Тому потрібно буде підняти це питання.
Я впевнений, що, якщо поставити собі за мету, то можна знайти таку мембрану або фільтр, щоб воду очистити, але не перекрити. Так, це не просто, але для цього я і буду заводити нову команду, якій потрібно буде сісти і, засукавши рукава, працювати. Зрозуміло, що і донори всіляко допомагають ринку, але вони допомагають швидше комісії, якимось державним інституціям, а ринку ось так взяти і швидко самостійно перейти на єврорельси буде складно.
– Інструменти. Ви вже говорили, що сьогодні ринок – на 90% ОВДП. Але це не дивно, тому що за держоблігаціями нульові податки. Якщо ще НБУ доб’ється, що депозити звільнять від оподаткування, то впроваджувати альтернативні інструменти стане ще складніше. Це можна якось перемогти? Ви говорили про цю проблему при вашому призначенні?
– Я на ринку з 2005 року. І був час, коли ОВДП були обкладені податками, і все одно були найпопулярнішими. Моя суб’єктивна думка конкретно зараз проблема не в податкових преференціях. Вони, звичайно, ж стимулюють. Але, я думаю, якщо ми зараз по всьому зробимо нуль податків, то у нас все одно не з’явиться безліч вкладників і інструментів. Проблема – відсутність довіри. Я, будучи ще молодим фахівцем, до кризи 2008 року, в 2006-2007 роках, працював у холдингових компаніях, де ми випускали корпоративні облігації і продавали їх на 30 млн грн в тиждень при курсі 5 грн / $ 1, тобто $ 6 млн.
Тоді була довіра, і грошей було багато. Гроші і зараз в світі є, нам би їх дали, але у нас більше немає довіри. У нас ніхто ні всередині, ні тим більше зовні не довіряє корпоративним емітентам. Всі пам’ятають часи, коли не сплачувались зобов’язання за облігаціями. І не тому, що емітент не міг, а тому що криза і раз сусід не заплатив, то й я не буду. Тому перше, що потрібно зробити, – вибудувати механізм для приходу емітентів, яким довірятимуть і які виконають свої зобов’язання. А якщо не виконають, то щоб ми могли відповідно відреагувати і покарати. У 2008 році багато компаній не розрахувалися за боргами, і вони до цих пір чудово існують. А ось довіри до корпоративного боргу немає.
Тому, якщо ми зараз дамо якісь преференції по податках, то я не думаю, що вигоди від цього буде більше, ніж втратить бюджет. У довгостроковій перспективі я такий варіант розглядаю, але це точно не те, що потрібно робити в першу чергу.
– Ще одна нова реальність. НБУ підняв до EUR200 тис. річний ліміт легального інвестування за кордон. І якщо раніше така альтернатива вимагала складних сірих схем і великих сум, то зараз покупка іноземних цінних паперів на зарубіжних ринках – реальний конкурент українському ринку. Як бути з цим? Заводити іноземні цінні папери в Україні, поки немає своїх внутрішніх паперів?
– Це повинен вирішити ринок.
Якщо цікаво суто моя особиста думка, то я б схилявся до того, щоб заводити сюди. Просто щоб розірвати це замкнене коло – «яйце / курка». Є приклад Санкт-Петербурзької біржі, яка побудувала бізнес на тому, що на ній торгують іноземними цінними паперами і тим самим дають імпульс для розвитку свого ринку. Це можливо спробувати зробити і тут. Але чи треба це робити – це все за результатами спілкування з ринком.
Цей приклад, до речі, підкреслює важливість інфраструктури і вкладення в неї. Я на цьому ринку пройшов по всіх сходинках, стояв біля витоків створення Української біржі, тому добре знаю історію. Починалося з приватизації, скуповування приватизаційних сертифікатів і акцій у населення, і ось в цей момент зародження ринку він вже почав стагнувати. Чому? Тому що всі і так добре заробляли. Ніхто ні копійки не вкладав у розвиток інфраструктури, не тільки біржовий, але і депозитарної, самих брокерів.
Чим всі займалися?
– Всі займалися нелегальним пошуком реєстрів акціонерів, скупкою цих акцій на місцях і продажем закордонному інвестору. Учасників ринку не особливо цікавило, яку роль відіграє ринок в житті країни і яку він дає користь економіці. Всі просто «шаткували», прямо скажемо. Тому коли в 2008 вибухнула криза, і пішли прохання, що «держава повинна допомогти ринку, як важливому елементу», то відповіді на них не було.
Я хочу, щоб зараз ринок і держава почали між собою спілкуватися і вибудовувати системний елемент економіки країни, а не просто місце, де можна швидко «нашаткувати». Зараз склалася ситуація, що в економіці країни фондовий ринок не видно, на ньому занадто маленькі цифри і тому не сприймається. Відповідно в високих кабінетах немає бажання і часу витрачати зусилля на те, щоб їм займатися. І поки учасники не сформують свою позицію, чого б їм хотілося в довгостроковій перспективі і, що вони готові робити разом зі мною сьогодні – цього не буде.
– Вам на руку може зіграти те, що вперше про фондовий ринок голосно почав говорити прем’єр-міністр. Точніше, вперше після довгої перерви, тому що, як я пам’ятаю, Юрій Єхануров, який свого часу був головою Фонду держмайна, на прем’єрській посаді в 2005-2006 роках теж і говорив, і навіть робив якісь зусилля з розвитку ринку, наприклад, запуск накопичувальної пенсійної системи. Але все одно за останні 15 років це унікальна ситуація, коли фондовий ринок потрапив в поле зору глави уряду, як би там не оцінювались його заяви профучастники. Як ви маєте намір використовувати цю обставину?
– Я вважаю, що це вікно можливостей, яке потрібно використовувати. Мене надихнула зустріч з прем’єр-міністром. І як мені здалося, ми з Денисом Анатолійовичем говоримо на одній мові.
Ми домовилися, що будемо тісно співпрацювати. І він зі свого боку пообіцяв підтримку і допомогу
Поділитися: 